У чому різниця між гетинаксом і склотекстолітом

Фізичні відмінності та структура основ

Головна відмінність між матеріалами полягає в природі їхнього армувального шару. Саме опорний каркас визначає міцність заготовки, її довговічність і поведінку в різних умовах експлуатації.

Гетинакс – це шаруватий пресований матеріал, основою якого є спеціальний крафт-папір, рясно просочений термореактивною фенолформальдегідною або епоксидною смолою. Через целюлозну паперову основу заготовка виходить досить крихкою та схильною до розшарування під час значних механічних навантажень, особливо по торцях.

Склотекстоліт – це композит зовсім іншого конструкційного рівня. Замість пухкого паперу тут використовується надміцна переплетена склотканина. Рясно просочена епоксидним зв'язувальним і спресована за високої температури, вона перетворюється на справжній полімерний моноліт.

Паперова природа гетинаксу робить його досить вразливим до впливу навколишнього середовища. Щоб об'єктивно порівняти гетинакс і склотекстоліт, достатньо подивитися, як вони поводяться під час контакту з вологою.

У сирому приміщенні або при безпосередньому контакті з водою деталь із пресованого паперу може поводитися так:

• матеріал швидко вбирає вологу й починає набухати по краях;
• суттєво погіршуються паспортні ізоляційні характеристики;
• виникає високий ризик поверхневого електричного пробою;
• заготовка втрачає початкову геометричну форму.

Технічні характеристики склотекстоліту, навпаки, дозволяють використовувати його навіть у найскладніших промислових умовах. Скловолоконний каркас повністю інертний: він не вбирає воду, не набухає та зберігає стабільні розміри.

Поведінка в роботі та нюанси механічної обробки

Якщо спробувати сильно зігнути або вдарити молотком деталь із паперового діелектрика, вона, найімовірніше, просто трісне й розсиплеться на шматки. А якщо взяти до рук якісний лист склотекстоліту, можна помітити, що він чудово пружинить і витримує значні згинальні та ударні навантаження без найменшого руйнування внутрішньої структури. Саме тому його широко використовують для виготовлення опорних конструкцій у важкому машинобудуванні.

Під час механічної обробки на верстатах ця різниця стає ще помітнішою.

Обробка гетинаксу

Паперовий діелектрик легко ріжеться, стружка відлітає дрібною крихтою, а звичайний сталевий інструмент майже не затуплюється навіть після виготовлення сотень деталей. Один із головних плюсів цього матеріалу в масовому виробництві – він надзвичайно легко штампується. З нього можна швидко виготовляти тисячі шайб, прокладок або простих ізоляторів методом холодного штампування, не витрачаючись на дорогі фрези.

Обробка склотекстоліту

Зі скловолокном ситуація зовсім інша, адже склотканина працює як потужний абразив. Будь-які високоміцні види текстоліту на скляній основі потребують використання лише твердосплавних фрез або інструменту з алмазним напиленням.

Підготовка композитної заготовки включає кілька обов'язкових етапів:

• розкрій полімеру на форматно-розкрійній пилці із системою видалення пилу;
• чорнове свердління монтажних отворів твердосплавними свердлами;
• чистове високошвидкісне фрезерування контурів виробу;
• ручне або машинне шліфування гострих крайок для захисту від скалок.

Звичайні свердла зі швидкорізальної сталі на скловолокні «згорають» буквально після кількох отворів, тому професійна порізка склотекстоліту завжди обходиться дорожче. Проте ці виробничі витрати повністю виправдані, адже відмінні електричні властивості склотекстоліту забезпечують відсутність пробоїв навіть за різких перепадів напруги, чого не можна сказати про дешевші целюлозні аналоги. Якщо аналізувати основні відмінності склотекстоліту й текстоліту, то заміна крихкого паперу на мінеральне волокно повністю захищає вузол від розтріскування під час динамічних навантажень.